Знані випускники

Матеріал з wiki.eenu.edu.ua
Перейти до: навігація, пошук

Мистецька родина Жупанюків – випускники

Гордістю Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки є його випускники, які примножують славу рідного аlma mater своїми талантами та добрими ділами.

Жупанюк.jpg
Серед них Алла та Ярослав Жупанюки – випускники інституту мистецтв 1997 р. Подружжя добре відоме не тільки волинянам. Нещодавно Асоціація випускників побувала у них у гостях і поцікавилася життям своїх колишніх студентів.

– Що привело вас в інститут мистецтв? Алла: «Першою, хто відкрив для мене світ мистецтва, була учитель малювання ЗОШ № 11 Л. Бодовська. Її уроки справили незабутнє враження і вплинули на подальший життєвий вибір. Далі була художня школа м. Луцька, де перші професійні навички отримала від чудового викладача, майстра своєї справи Н. Кумановської». Ярослав: «Звичайно, перші враження про поезію малярства прийшли до мене з батьковими полотнами ще в дитинстві. Відомий графік, аквареліст, живописець-пейзажист В. Жупанюк створив цілу серію іконописних робіт. Він чи не єдиний художник в Україні, який пише образи з історичними сюжетами. Його картини пройняті любов’ю до рідного краю і щирим захопленням красою навколишнього світу. Проте я не відразу став художником. Спочатку була армія, потім – робота монтувальником сцени у Київському музично-драматичному театрі. Мріяв вступити до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Але доля привела мене на підготовчі курси Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. Тут я і познайомився з майбутньою дружиною». Алла: «Ми разом навчались і закінчили інститут мистецтв уже Волинського державного університету імені Лесі Українки». – Хто з викладачів запам’ятався найбільше? Алла:«Заняття з майстерності Тетяни Галькун були не тільки уроками грамоти образотворчого мистецтва. Вона намагалася виховати у нас почуття гідності і любові до себе. Багато моїх однокурсників своїм подальшим життєвим шляхом завдячують саме цій красивій душею і вродливій жінці та мудрому наставникові». Ярослав:«Багато професійних навичок ми, студенти, почерпнули у викладача Олександра Берлача. Із захопленням згадую його цікаві заняття. А ще пам’ятаю незабутні студентські роки, нашу улюблену університетську команду КВК, учасником якої я був. А особливо – збірну м. Луцька «Легенда», як разом із Сашком Положинським захищав честь рідного міста». – Чим живете сьогодні? Алла:«Мабуть, у мені перемогли материнські почуття. Моя мама В. Зімінаусе своє життя присвятила роботі, пов’язаній із вихованням маленьких діток. Цю любов вона передала і мені. Сьогодні керую зразковою арт-студією «Веселка» у Волинському державному центрі естетичного виховання шкіл та профтехучилищ. Для діток, які через певні обставини не можуть займатись у художніх студіях на ТРК «Аверс» створили телепередачу «Чарівна майстерня», яка уже більше 7 років. За цей час вона знайшла багато прихильників. Маленькі глядачі із захопленням вивчають основи образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, освоюють майстер-класи з мистецтвав техніцібіопластики, солоного тіста, трави-мотанки. А нещодавно наша «Чарівна майстерня» стала переможцем Усеукраїнського конкурсу «Кришталеві джерела» у номінації «Художня програма для дітей». Ярослав: «Я спочатку віддавав перевагу реалістичному (у кращому розумінні цього слова) художньому письму. У роботах намагався відтворити те, що може назавжди зникнути з нашої землі і більше ніколи не відродиться, – волинську природу, сільські дороги, старі хати, поля з їхніми працьовитими людьми. Аби передати свої відчуття, шукав різні відтінки. Роботи неодноразово виставлялися на виставках живопису. Згодом став малювати ікони, розписувати храми». – Це складно? Ярослав: «Іконописець – це не просто ремісник, який володіє відповідною технікою. Ікона – це філософська річ. Вона вимагає покликання, розуміння релігії. Не кожен живописець може утримати свою творчу натуру у поставлених рамках. Це служіння вимагає також від людини благочестивого, несуєтного способу життя. Вона повинна знати закони іконопису, історію ікони, яку пише, розуміти її символічне та богословське значення». – Сьогодні Ви член Національної спілки художників України. Попри свою мистецьку діяльність знаходите час і для викладання в духовній семінарії. Де берете стільки запалу? Дружина Вас підтримує? Ярослав:«Скажу чесно: Алла – це моє натхнення та підтримка в усьому. Вона подарувала мені донечку та синочка. Вони – моє щастя, сенс життя. Напевне, у них я черпаю силу та бажання творити». – Зустрічаєтеся зі своїми однокурсниками? Згадуєте роки навчання в університеті? Ярослав: «Безперечно. Студентські роки незабутні. Часто спілкуємося, зустрічаємося. Багато з них обрали шлях іконописців, зокремаС. Данилюк, В. Манойло, С. Литвин, С. Форманюк, А. Манько Він не одногрупник , а вчитель Ярослава з іконопису Алла:«Серед колишніх однокурсників є і педагоги, і митці, і бізнесмени. Своє вміння і бачення у мистецтві передає дітям викладач Палацу учнівської молоді ім. І.Франка, м. Ковеля. О. Цюп’ящук, разом зі своїми студентами опановує техніку малярства у Київській художній академії Н. Рихлюк-Фесенко». Вона закінчила цю академію, є живописцем, мешкає в Києві. Ярослав:«Ми вдячні Волинському державному університету імені Лесі Українки, його викладачам, усім працівникам. І, звичайно, нашим батькам. Усі вони намагалися закласти у нас найкраще, чим володіли самі: знання, життєву мудрість, чесність і порядність. Низький уклін їм за це від усіх випускників інституту мистецтв 1997 р. випуску!» Алла:«Наостанок хочу додати: приємно, що в університеті існує Асоціація випускників. Вона робить хорошу справу, об’єднуючи навколо рідного навчального закладу колишніх студентів. Ми радіємо, що нас пам’ятають. Завжди будемо раді співпраці з університетом, втіленню спільних планів і проектів. Бажаємо рідному вишу, Асоціації здійснення усіх мрій, здоров’я і натхнення нашим викладачам!


Україна крокує по Європі

Україна крокує.jpg
Зв'язки між Україною і багатьма європейськими державами існували впродовж багатьох століть.

І сьогодні наші земляки стали потужною спільнотою в Італії, Іспанії, Бельгії, Франції, Німеччині, Португалії та інших країнах. Однією з найбільш гостинних, де уряд створив сприятливі умови для емігрантів, є Португалія. Тут влада демонструє свою лояльність до приїжджих заробітчан, забезпечує їм правову захищеність, надає можливість знайти роботу, започаткувати свій бізнес, купити житло, а також дбає про толерантність португальців. Волею долі потрапила за кордон і випускниця Волинського державного університету імені Лесі Українки Олена Двойнінова.

Свято першого дзвоника. У центрі– О. Двойнінова, праворуч – президент округу O Presidente Firmino Marques у м. Брага.

У 1992 році вона закінчила філологічний факультет Луцького Державного педагогічного інституту імені Лесі Українки за спеціальністю російська мова і література. У 1996 році отримала диплом Волинського державного університету імені Лесі Українки за спеціальністю “Історія”. Там же у рідному вузі розпочала і свою трудову кар’єру. Працювала старшим лаборантом кафедри історії України ВДУ імені Лесі Українки. Після навчання в аспірантурі успішно захистила кандидатську дисертацію. З 2002 р. працювала викладачем, старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри гуманітарних дисциплін Луцького інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”. За результатами наукової діяльності опублікувала близько 60 праць наукового і методичного характеру.

Свято української мови.

З вересня 2012 р. переїхала на тимчасове проживання до Португальської республіки. У жовтні 2012 р. за сприяння православної громади на честь Всіх Святих землі Української м. Браги, за допомогою священослужителів УПЦ Київського Патріархату протоієреїв Д. Ткачука та В. Бундзяка взяла участь у створенні освітнього закладу у м. Брага. Сьогодні Українська Кирило-Мефодіївська школа, яку очолює Олена Двойнінова, надає якісні послуги в галузі середньої освіти. Навчання здійснюється за програмою Міністерства освіти і науки України. Співпрацюючи з Міжнародною українською школою, заклад надає можливість здобути початкову, базову та повну середню освіту і отримати відповідний сертифікат знань. Навчання відбувається як аудиторно, в приміщенні навчального закладу, так і дистанційно, із застосуванням новітніх інформаційно-комунікаційних технологій.

Учасниця Майдану.

Про таких, як Олена, кажуть, що хоч і потрапила вона в інше середовище, проте залишилась справжньою людиною в усіх духовних вимірах, бо у серці її живе пам’ять про той куточок землі, де вона народилася. Цей благословенний клаптик землі, де вона зросла, є для неї святим. І тому невіддільним від навчального процесу є виховання учнівського колективу на прикладі любові до рідної України, на традиціях і звичаях українського народу. Спільними зусиллями учителів, батьків і самих дітей організовуються цікаві заходи, під час яких читають вірші українських поетів, співають українських пісень, дізнаються про історію нашої держави, її символіки. І звичайно, на таких зустрічах, часто можна почути розповіді Олени про рідну волинську землю, університет, своїх наставників, друзів, які лишились на далекій батьківщині, але про яких вона пам’ятає і з вдячністю згадує. І ми також горді за таких випускників, як Олена Двойнінова і завжди будемо раді їй.

Гловацька Алла Володимирівна

Гловацька Алла Володимирівна, народилася 04 липня 1981 року в місті Луцьку Волинської області. Після закінчення в 1997 році Загальноосвітньої школи I-III ступенів №19, поступила до Волинського державного університету імені Лесі Українки. Після закінчення вищого навчального закладу проходила стажування на посаду нотаріуса в Ківерцівській державній нотаріальній конторі у приватного нотаріуса Ківерцівського районного нотаріального округу Кузьміч Н.В. та у Головному управлінні юстиції Волинської області. 19 травня 2005 отримала свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю. Після отримання свідоцтва працювала на посаді завідуючої Волинського обласного державного нотаріального архіву. 25 червня 2007 року отримала реєстраційне посвідчення про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, що дало мені можливість зареєструвати приватну нотаріальну діяльність у Луцькому районному нотаріальному окрузі. 13 квітня 2009 року отримала свідоцтво про підвищення кваліфікації щодо проходження теоретичного та практичного курсу із спадкового права та склала залік. З вказаного часу займаюсь оформленням спадщини. Брала участь семінарах: «Актуальні питання спадкового права» 2008 рік. Новелли у земельному законодавстві України та їх застосування при посвідченні правочинів. Вчинення протестів векселів. Особливості вчинення виконавчих написів» 2009 рік, «Оподаткування доходів нотаріусів у 2011 році в умовах дії нового Податкового кодексу; порядок нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій. Зміни в чинному законодавстві і нотаріальна практика» 2011 рік, «Порядок вчинення нотаріальних дій. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Бази персональних даних. Нотаріальне діловодство – практичні рекомендації» 2012 рік, «Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно. Нотаріус і кримінальний процес. Оскарження нотаріальних дій у судовому порядку. Нотаріус у судовому процесі» 2012 рік, «Нотаріус як суб’єкт державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Окремі питання, що виникають при оформленні спадкових справ. Проблемні питання нотаріальної практики» 2012 рік, «Актуальні питання державної реєстрації земельних ділянок» 2013 рік, «Актуальні питання державної реєстрації земельних ділянок. Земельні правовідносини в нотаріальній практиці» 2013 рік. У 2011 році отримала подяку від Української нотаріальної палати за особистий внесок у розвиток та піднесення престижу професії, високий професіоналізм, зразкове виконання свого громадського обов’язку, спрямованого на захист прав та інтересів людини». У 2013 році була нагороджена почесним знаком «За заслуги перед нотаріатом» від Української нотаріальної палати. З 2003 року одружена, виховую сина. Лариса Понєдєльник Виконавчий директор Асоціації випускників СНУ імені Лесі Українки

Професор Людмила Іванівна Булатецька

Асоціація випускників Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки гордиться своїми випускниками, серед яких є багато нинішніх викладачів. Серед кращих представників професорсько-викладацького складу ­– відомий в Україні і за її межами науковець, кандидат філологічних наук, професор Людмила Іванівна Булатецька. Талановита, вольова, справжнє уособлення “людини науки”, Л. Булатецька зробила вагомий внесок у сучасну лінгвістику. Про її науковий імідж свідчать бездоганна репутація, престиж, якими користується Людмила Іванівна серед вітчизняних і зарубіжних колег. Свою трудову діяльність після закінчення Луцького державного педагогічного інституту розпочинала на посаді учителя англійської мови Ощівської восьмирічної школи на Горохівщині. Згодом працювала в м. Джезказгані Казахської РСР. Моє перше знайомство з Людмилою Іванівною відбулось у Сенкевичівській середній школі, куди молода вчитель прийшла за направленням і навчала нас першим азам іноземної мови. Пригадую, ще тоді молода і симпатична, вона зуміла зразу ж завоювати прихильність усього класу. А згодом Л. Булатецьку запросили на роботу до Луцького педінституту, де вона пройшла шлях від асистента до декана факультету романо-германської філології ВДУ імені Лесі Українки. Позаду навчання в аспірантурі, захист кандидатської дисертації. Сьогодні професор Булатецька очолює кафедру англійської філології Інституту іноземної філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки і продовжує гармонійно поєднувати наукову діяльність з викладацькою. Серед студентства користується повагою та авторитетом, постійно вдосконалюючи методику викладання, втілюючи найновіші інноваційні технології та дослідження у галузі мовознавства. Висока фахова репутація Людмили Іванівни відома у наукових колах Польщі, Угорщини, Голландії, США. Її наукові проекти двічі отримували гранти імені сенатора Фулбрайта. Відмінник освіти України, Л. Булатецька є автором понад 75 наукових праць у вітчизняних і зарубіжних англомовних виданнях, підручників і посібників. Непересічна особистість, талановитий учений, улюбленець студентства… Я вдячна долі за те, що познайомила мене з Людмилою Іванівною. І впевнена, що багато і колишніх, і нинішніх студентів будуть раді приєднатись до вітань напередодні дня народження, яке вона відзначатиме 14 червня. Зі святом Вас, шановна Людмило Іванівно! Зичимо Вам здоров’я, добра, натхнення у вашій нелегкій, але такій потрібній праці, Низький уклін за ваше терпіння і добре серце.


Будемо пам’ятати

Є сила, яка забирає людей з життя,
а з пам’яті людської – ніколи…
Ф. Ніцше

В. П. Колесник6 червня 2014 року перестало битися серце Віктора Пантелеймоновича Колесника – доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри всесвітньої історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, відомого українського вченого, талановитого науковця та організатора, чудової людини, який присвятив 53 роки свого життя найбільшому вишу Волині – Луцькому педагогічному інституту імені Лесі Українки, згодом Волинському національному університету імені Лесі Українки, нині – Східноєвропейському національному університету імені Лесі Українки. З рідним вишем Віктора Пантелеймоновича пов’язане усе його свідоме життя. У стінах цього навчального закладу він пройшов шлях від студента, лаборанта до викладача, завідувача кафедри, декана факультету перепідготовки і підвищення кваліфікації організаторів народної освіти, проректора, члена спеціалізованої наукової ради із захисту кандидатських дисертацій. В. П. Колесник зробив значний внесок у розвиток вітчизняної історичної науки. Широкого визнання набула наукова школа, яку заснував Віктор Пантелеймонович. Він є автором близько трьох сотень наукових праць, опублікованих українською, польською, російською та словацькою мовами. Доробок професора становить сім монографій (у тому числі п’ять у співавторстві та колективних). Під його науковим керівництвом було захищено одинадцять кандидатських дисертацій. Серед аспірантів та здобувачів професора – Яцишин М.М., Шульга С.А., Стрільчук Л.В., Панишко Г.Т., Стрільчук Р.С. – працівники Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, а також Санжиревський О.І., Олешко П.С., Недужко Ю.В., Марківська Л.Л., Медведчук Н.А., Сушик І.В. – викладачі провідних вишів Західної України. Віктор Пантелеймонович вклав частинку своєї душі і мудрості, як науковий консультант у докторські дисертації, підготовлені під його керівництвом. Усвідомлюючи глибину і безповоротність втрати, хочеться ще раз нагадати усім, хто знав, поважав і любив Віктора Пантелеймоновича Колесника, найважливіші віхи його життєвого шляху. Адже, важко знайти більш достойний приклад людяності, щирості, широти душі і життєлюбства. Народився Віктор Пантелеймонович 19 березня 1937 року на Харківщині, у родині партійних працівників, де окрім нього було ще троє синів. З початком війни сім’я Колесників, як біженці, переселилася у так зване німецьке Поволжя, нині Саратовська область. Весною 1943 року, разом із наступаючими радянськими військами повернулися в Україну, оселившись на Луганщині, а згодом переїхали на Волинь у м. Турійськ. Тут у 1954 р. Віктор Колесник закінчив школу. Окрім опанування шкільної науки, навчився грати на усіх струнних інструментах, трубі, баяні. Мріяв бути музикантом, але прислухаючись до батьківської поради, у тому ж році вступив до Луцького педагогічного інституту, по закінченню якого отримав диплом учителя української мови, літератури та історії. Далі була учительська робота, служба в армії, партійна робота. У 1961 р. Віктор Пантелеймонович повертається у стіни рідного вишу. Уже у 1976 році В.П. Колесник захистив кандидатську дисертацію, а через вісім років – докторську, здобув наукове звання доцента, а згодом і професора. Віктор Пантелеймонович став першим із випускників-істориків Луцького педінституту імені Лесі Українки, хто здобув науковий ступінь докора наук. Коло його наукових зацікавлень зосереджувалося у площині прикордонних зв’язків України і сусідніх європейських країн. Особливо активно професор досліджував українсько-польські взаємини, а також волинське краєзнавство. Перу В.П. Колесника належать цікаві наукові розвідки актуальних проблем історії країн Центральної та Південно-Східної Європи. Ім’я Віктора Пантелеймоновича Колесника відоме у наукових колах України та за її межами. Покоління студентів пам’ятає його як чудового наставника, як виважену, толерантну та помірковану людину. Усі, хто близько знав Віктора Пантелеймоновича, підтвердять його гідну подиву працездатність. У домашньому кабінеті і в будні, і у свята кипіла робота. На робочому столі ніколи не зменшувалося паперів: він писав статті, правив дисертації аспірантів, опонував, рецензував монографії, консультував докторантів. У затишній квартирі професора завжди можна було розраховувати на привітний прийом, на увагу, на добру пораду. 7 червня, у день прощання з професором Віктором Пантелеймоновичем Колесником щем і гіркота втрати виразно читалися в очах рідних, друзів, колег, аспірантів, студентів. І згадуючи світлу, життєлюбну людину, наші душі наповнювалися теплом і вдячністю долі за те, що усі ми мали честь знати, працювати, жити поряд із цією Великою людиною. Жоден із колег не зміг пригадати випадку, коли б Віктор Пантелеймонович сердився чи підвищив голос. Натомість, кожен знає, як комфортно і цікаво було з ним працювати, яким красномовним оповідачем і уважним співрозмовником він був. Віктор Пантелеймонович умів по особливому радіти кожній миті життя. Він був чудовим сім’янином, батьком, дідусем, а ще – прекрасним і гостинним господарем, садівником, музикантом. Яким би не був перелік чеснот професора Колесника В.П., усе ж він буде не повним…. Світ осиротів, жодні слова не можуть передати глибину втрати і кожен, хто знав Віктора Пантелеймоновича, не зможе заповнити порожнину, що раною лягла на серце. Ми висловлюємо щире співчуття дружині покійного Тамарі Володимирівні, а також його синам, онукам, родині. Ми поділяємо глибину Вашого горя, схиляємо голови перед світлою пам’яттю Віктора Пантелеймоновича. Нехай земля Вам буде пухом, Великий Учителю… Л. Стрільчук К.і.н., доцент кафедри всесвітньої історії Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Зоряна Вербич

Гордістю історичного факультету спеціальності «Політологія» є його випускниця Зоряна Вербич. Вивчати світ почала ще у школі, коли здобула можливість поїхати за програмою обміну на навчання у США. Успішно здобуваючи фах політолога, виграла конкурс на однорічний курс за бакалаврською програмою в американському коледжі. Відмінні знання та досконале володіння англійською мовою дали можливість успішно пройти конкурсний відбір і працювати в Офісі координатора ОБСЄ в Україні. Потім знову навчання на Міжнародній магістерській програмі з гуманітарної допомоги у Швеції та Німеччині. Уже кілька років поспіль наша Зоряна працює у Міжнародному комітеті Червоного Хреста. Спочатку в центральному офісі, в Женеві, а потім два роки непростої роботи в Афганістані. Остання річна каденція – африканська Гвінея. Робота складна, часто небезпечна. Адже Червоний Хрест, зазвичай, там, де конфлікти, війни та інші гуманітарні катастрофи. Доки небезпек і ризиків на нашій планеті надто багато, діяльність з їх мінімізації є надзвичайно важливою. А роблять цю відповідальну роботу і наші випускники, які люблять цю планету і людей. Блискуча кар’єра, знання мов, велика кількість відвіданих країн, море нових друзів та вражень – усе це є прикладом для наслідування. Невдовзі нашу Зоряну чекає нове місце роботи і нова країна. Щиро бажаємо її успіху!

Дякуємо за допис Оксані Ярош, доктору політичних наук, професору кафедри політології

Ікрам Керим Оглу Агасієв

Нещодавно на адресу Асоціації Випускників СНУ імені Лесі Українки надійшов йшов лист з Азербайджану від випускника історичного факультету 1988 р. Ікрама Керима Оглу Агасієва. Сьогодні він працює в Інституті Історії імені А. Бакіханова НАН Азербайджану і займається дослідженням історії німецьких колоній на Кавказі. Також викладає в Бакинському Університеті Бізнесу (Історія Азербайджану) і Бакинському Слов’янському Університеті (Міжнародні зв’язки України). Батьківщиною Ікрама Агасієва є Азербайджан, де він народився у с. Біледжик Шекінського району. Там він закінчив середню школу з відмінними оцінками, освіту здобув рідною азербайджанською мовою. Проте доля закинула його в Україну, де проходив службу в армії – у містах Львові та Рівному. У 1984 р. вступив на історичний факультет Луцького педінституту і в 1988 р. отримав диплом з відзнакою. Свою трудову діяльність розпочав у Луцьку у Волинському обласному краєзнавчому музеї на посаді старшого наукового співробітника. У той же час з 1989 року був здобувачем Інституту Історії Національної Академії Наук України. З 1992 р. вступив до аспірантури Волинського державного університету і став досліджувати історію німецьких колоній у Волинській губернії під керівництвом професора О. Михайлюка. Через трагічні обставини, пов’язані зі смертю Олекси Григоровича, згодом науковими керівниками Ікрама Агасієва стали проф. І. М. Кулініч (Інститут Історії, Київ) та В. К. Баран (ВДУ, Луцьк). Після закінчення аспірантури у 1985 р. переїжджає до Росії, де працює у Красноярському державному педагогічному університеті. Там же у 1999 р. захистив кандидат ську дисертацію на тему “Німецькі колонії у Волинській губернії (кінець XVIII століття–до 1917 року)” та здобув вчений ступінь кандидата історичних наук. . У 2003 році І. К. Агасієв повернувся на батьківщину батьків – до Азербайджану. У грудні 2012 р. в успішно захистив докторську дисертацію на тему: “Виникнення німецьких колоній на Кавказі та його регіональні особливості”. До сьогоднішнього дня є автором 85 наукових робіт, присвячених історії німецького населення. З них – 6 монографій. 25 робіт автора опубліковані за кордоном (Україна, Грузія, Німеччина, Швеція, Туреччина, Росія). З двох монографій, що вийшли в Німеччині, одна була присвячена історії німецької колонізації на Волині. Сьогодні ім’я Ікрама Керим Оглу Агасієва як науковця відоме не тільки в Азербайджані, а й за кордоном. Неодноразово виступав на міжнародних конференціях. Є членом Німецько-Азербайджанського Товариства. Він вільно володіє українською, російською, турецькою та німецькою мовами.